24 лютого 2022 року, одразу після оголошення воєнного стану на всій території України, Президент України видав Указ № 69/2022, запроваджуючи загальну мобілізацію, яка триває до цього дня.

Цей процес включає ряд дій, спрямованих на адаптацію державних структур та Збройних Сил України до воєнного режиму.

Згідно з українською Конституцією, оборона Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності є обов’язком кожного громадянина. Відповідно до закону, громадяни призивного віку та стану здоров’я служать у Збройних Силах.

Державний закон “Про оборону України” стверджує, що захист рідної землі є конституційним долгом всіх українців. Громадяни чоловічої статі, здатні до служби за медичними показниками і віком, а також жінки з необхідною професійною підготовкою, повинні виконувати свій військовий обов’язок відповідно до діючого законодавства.

Один із ключових аспектів загальної мобілізації — це з’явлення громадян за викликом до відповідних структур для взяття на військовий облік та визначення їх ролі в особливий період.

Відповідно до законодавства України про мобілізаційну готовність, громадяни повинні присутніти в військових частинах або збірних пунктах в обумовлені строки, які вказані в документах, що їм були надані.

Однак, виконання цього обов’язку стає все складнішим з поглибленням воєнного конфлікту, оскільки кількість громадян, готових до добровільної служби, зменшується.

Це призводить до зростання числа судових вироків за статтею 336 Кримінального кодексу України, яка стосується відмови від мобілізації. За це правопорушення можна отримати позбавлення волі від трьох до п’яти років.

На сьогоднішній день, судова практика за цю статтю не є однозначною: деякі суди призначають реальні терміни позбавлення волі, інші ж вирішують застосувати умовне покарання або менш суворі санкції.

Також відомі випадки, коли суди виносять виправдувальні вироки, але такі вироки є скоріше винятком, ніж правилом.

Отже, судова практика по статті 336 Кримінального кодексу України залишається непостійною і варіативною.

На даний момент найчастіше суди в Україні призначають покарання у вигляді позбавлення волі з подальшим звільненням від його відбування під випробування. Згідно з частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України, якщо суд вирішує, що засуджений може бути виправлений без фактичного відбування покарання, то він може звільнити таку особу з під випробування.

У прийнятті таких рішень суди зазвичай керуються рядом пом’якшувальних факторів, таких як щире розкаяння злочинця або його активна участь у розкритті злочину. Додатково, враховуються і соціальні фактори: стабільність життєвих обставин, позитивні рекомендації від роботодавців чи місцевої громади.

Винні, на яких покладено такі обов’язки, мають зв’язок з органами пробації. Вони зобов’язані інформувати ці органи про будь-які зміни в їхньому місці проживання або роботі і періодично реєструватися у них. У деяких випадках може бути обмежено право на виїзд з країни без попереднього узгодження.

Крім того, часто використовується механізм угод про визнання вини між сторонами обвинувачення і захисту, які також можуть передбачати звільнення від відбування покарання під випробування. Такий підхід сприяє оперативному завершенню судових процесів.

Згідно з част. 1 ст. 69 Кримінального кодексу України, якщо є ряд обставин, які зменшують жорсткість покарання і знижують серйозність злочину, суд може, аргументуючи своє рішення, встановити покарання, яке є меншим за мінімальний ліміт, вказаний у санкції статті. Також суд має можливість змінити на більш легкий тип покарання, який не включено у відповідну санкцію КК України за даний злочин.

На даний момент більшість судових вироків за відмову від мобілізації приймається з можливістю відбування покарання на випробуванні. Однак, судова практика може у майбутньому змінитися на користь встановлення фактичного позбавлення волі, не використовуючи можливості, які надають статті 69 та 75 Кримінального кодексу України.

Аналіз судової практики вказує на поступове зростання кількості обвинувальних вироків за частиною 336 Кримінального кодексу України. Є підстави вірити, що тренд щодо застосування умовних покарань або більш м’яких форм санкцій може змінитися на користь призначення фактичних покарань.

У деяких випадках судові рішення аргументують таку позицію потребою детеренції — тобто запобіганням подібних злочинів із боку як самого злочинця, так і потенційних правопорушників.

Можна припустити, що за умов воєнного стану, загальної мобілізації та триваючої зовнішньої агресії, застосування положень статей 69 та 75 КК України може викликати відчуття безкарності у тих, хто ухиляється від мобілізації.

Тим часом, у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 9566 від 07.08.2023, який пропонує реформувати процес мобілізації. Законопроект передбачає призов на військову службу на основі морально-вольових якостей та письмової готовності виконувати обов’язки. Для тих, хто відмовляється з релігійних або особистих причин, пропонується альтернатива у вигляді роботи на оборонних підприємствах або виконання суспільно корисних робіт.

Це має на меті розв’язання проблеми немотивованого призову осіб, які фізично та морально не готові до бойових дій, дозволяючи їм служити нації в альтернативних, але не менш важливих для воєнного стану, сферах.